- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Нехай ти і я вже не одне ціле,нехай ми не пасуємо один одному як вишуканий кашеміровий светер і твої світлі очі,нехай ми не плюс і мінус,і нас не притягує один до одного, нехай ми найбільше зло усього світу і найсвітліше добро всієї галактики,нехай ми не Сід і Ненсі,нехай ми не найвеселіші коміки радянської кінематографії і не найкривавіші вбивці америкинських жахів,нехай наші знаки зодіаку не співпадають,нехай ми найкрасивіші і найстрашніші водночас,нехай нам не посміхається вдача і не шукає доля,нехай ми не розіб*ємо усі скляні будівлі цього міста,нехай ми не найбагатші щасливі люди, нехай ми живемо не в одному домі, нехай ми не їмо один сніданок,нехай ми брешемо дивлячись один одному в очі,нехай ми не відчуваємо як калатають наші серця...але клала я на все це! Ми є ми...і це не обговорюється.
Моя розповідь не несе в собі ніякого сенсу,в неї не має розділів,додаткових малюнків, я ще поки не знаю чи закінчиться вона happy endом, чи буде цікавіше щоб хтось повісився вдома на люстрі, заціпившись краваткою, або ж вдавився шматком ковбаси і стікав кров*ю від удару об стілець при падінні. Та ні, ще не знаю. Але єдине, що хочеться порадити…сідайте це читати не після Івана Франка, або ж Миколи Гоголя.
Буває так, що коли заходиш до магазину, то твій погляд одразу зупиняється на одній речі, вона не дорога фігня і не дешева підробка, вона не несе в собі ніяких спогадів із довбаного минулого, вона не нагадує тобі маму,тата, хлопця чи собаку, що вже здох два місяці тому…Ні, ця річ на данний момент просто має той самий настрій, що і ти, у вас однакові посмішки і ваші серця б*ються під одну й ту саму музику,що грає у тебе в навушниках. І плювати, що зараз я надаю звичайному непотребу людські якості, а що робити коли люди набридли?
Та люди набридли не лише мені…На вулиці була весна, великі бруньки у вухах молоді вже набухли, повітря запахло любов'ю до табаку, місто збиралось у відпустку. Поліна купила собі ще один глянцевий журнал. Вона ніколи їх не любила,а тим паче не читала. Та коли їдеш у метро і навколо тебе купи якихось незнайомих тобі людей, і всі вони витріщаються на твої замазані в бруді вулиць туфлі, або ж на зломану молнію, або на невдалу зачіску, то маючи при собі декілька сторінок гламуру і пафосу, можна дуже вдало сховатись під ними. Звичайно Поля могла купити газету, але ж тоді б вона виглядала так само, як і усі ті недоліки, що «радують» чужі очі, до того ж газети треба читати уважно, просочуючись через усі тісні провулочки преси, розуміючи хоча б те, що ти не чім не гірша, і так само можеш збрехати. А журнали, журнали цього не потребують. Тому з чистою совісті Поля купила собі журнал і не дивлячись навіть на біографію Роберта Паттісона на восьмій сторінці,кинула його в сумку. Нехай відпочине.
В цей день було сонячно, хоча сонце чомусь не посміхалось нікому з прохожих, напевно одягло людозахисні окуляри. В навушниках грала якась спокійна музика, очі дивились на асфальт, руки відкривали пляшку з Колою. Зупинившись біля великого ліхтаря, що вночі освітлював невеличкий дитячий магазин, ще метрів 5 до нього, і завжди облізлого кота, що сидить саме під цим ліхтарем. Але зараз був день, та Поліна думала про кота, якого вона ну ніяк не могла зрозуміти. Вираз його морди нагадував її мультяшного героя Шрека і потворного Квазімоду, але кіт здавався прекрасним, особливо коли на небі був місяць і багато подріблених зірок, що,як Поліна думала, нагадують коту мишей. Для себе вона називала його Ліхтарик. І йдучи з басейну, вони завжди зустрічались поглядами саме на цьому місці. Коли ідеш, і з нетерпінням очікуєш зустрічі не з улюбленими батьками, не з хлопцем, що повернувся із Сибіру, не з занудою-подругою, а просто з котом…то, здається, що це і є щастя.
- Ей, дєвушка,вы чего пихаетесь?! Не с той ноги встали?!
- Пробачте.
- Та засуньте ваши «пробачення» себе в сумку, у вас там наверне их уже куча валяется.
«І це я не з тієї ноги встала? – думала Поліна. –Якщо це правда, то тоді в цього упиря їх три. А сумка моя не для того існує, щоб пробачення в ній носити»
- Іди погуляй, сьогодні якраз сонце під невдалим кутом пече. Можеш ще в нього попросити пробачення, хоча я не думаю, що це вдала ідея, - та Упирь вже був на інші стороні вулиці.
«А може дійсно я тупо стояла, втикала в ліхтар, ще й напевно розмахувала сумкою, а парєнь просто хотів перейти дорогу, а тут я така, стою...Якщо так і було, то це пєчально» - і її великі, повні жаху очі опустились вниз.
Вдома на неї чекала голодна рибка і 2 повідомлення в асьці.
-Я тебе більше не люблю.
І погодуй рибку.
Не любиш? А ти що вважав, що оці заморожені чіпляння були коханням, ти думав, що ці ящики пива випиті за наше з тобою життя – це любов, ти згадай усі вкрадені гумки з автоматів,прогуляні пари, безсонні ночі – оце по-твоєму кохання? Я знала, що ти дивний, але щоб настільки…Це було не кохання, це була свобода.
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
Пошук по сайту
всі публікації
